Часто на прийомі чую: «Нам одразу до вузького спеціаліста?» Не завжди. І зараз поясню — коли так, а коли ні.
Стани, які педіатр може вести самостійно:
- Вірусний кон’юнктивіт
- Найчастіше на фоні ГРВІ.
- почервоніння
- сльозотеча
- водянисті виділення
- часто — одночасно нежить
- Лікування — симптоматичне. Антибіотики не потрібні.
- Бактеріальний кон’юнктивіт (неускладнений)
- гнійні виділення
- злипаються повіки
- без порушення зору
- Так, тут можуть бути місцеві антибактеріальні краплі — за показами.
- Закупорка носослізного каналу у немовлят
- Сльозиться одне око з народження?
- Без почервоніння?
- У деяких випадках достатньо масажу, гігієни повік та спостереження до 6 міс.
- Алергічний кон’юнктивіт
- свербіж
- двобічність
- сезонність
- Педіатр може підібрати антигістамінні або місцеву терапію.
Коли ОБОВ’ЯЗКОВО до офтальмолога:
- Порушення зору
- Дитина примружується, сідає близько до телевізора, скаржиться на «розмитість».
- Косоокість (постійна або після 4–6 міс життя)
- Періодична в перші місяці — варіант норми.
- Постійна — потребує огляду.
- Світлобоязнь + біль + почервоніння
- Може бути кератит або увеїт — це не «просто кон’юнктивіт».
- Травма ока
- Навіть якщо «ніби нічого страшного».
- Біла зіниця (лейкокорія)
- Це завжди і негайно до дитячого офтальмолога.
- Підозра на ячмінь, який не минає або повторюється часто
- Може бути халязіон — потребує оцінки офтальмолога.
Педіатр — це фільтр першої лінії, задача якого — не «лікувати все», а:
- відрізнити безпечне від небезпечного
- не призначити зайвого
- вчасно направити до вузького спеціаліста.
